|
С.БОЛЯЗУБИ Ткач Григорій Олексійович, 1930 р. народження
(спогади)
Уже спливло більше, як 50-т років, а як я став бібліотекарем, а пам’ятаю до сьогоднішнього дня.
А почалося все з пісні.
Повернувшись з армії, 1953 році ми, хлопці та дівчата, збирались у клубі, де завклубом працював фронтовик Кусий Максим Федорович.
Там ми танцювали під платівки, що крутив патефон, та співали різних пісень.
Я любив співати, бо мав добрий голос, а ще знав багато пісень, які завчив в армії.
От Максим Федорович і запропонував нам організувати концерт. Ми погодились. Я повинен був співати пісні, які знав, а інший сільський хлопець підігрував на акордеоні. Це були такі пісні: «Два кольори», «Києве мій», «На позицию девушка провожала бойца». Вчителька Карпенко Марія співала «Ой під вишнею». Учні розказували вірші. Клуб був заповнений.
Концерт вдався. Через деякий час, голова сільської Ради викликав мене до себе в кабінет і сказав, що на виконкомі вирішили призначити мене завідуючим приклубною бібліотекою. Цю посаду займав за сумісництвом Кусий М.Ф.
Райвідділ культури прийняв мене на цю роботу. І так 21 січня 1954 року я став бібліотекарем. В клубі в кутку стояв односторонній стелаж, на якому розмістилось 220 книг. Оце і була приклубна бібліотека, у якій я почав свій трудовий шлях.
Пізніше зав. відділом районної бібліотеки Галімський Г.М., тоді ще Вишневецького району, сказав мені: « Якщо ти доб’єшся окремого приміщення, відкриємо в с. Болязуби сільську бібліотеку». Сільська Рада і правління колгоспу пішло мені на зустріч і таки дві кімнати мені виділили в приміщенні, де була контора колгоспу. Так народилась сільська бібліотека с. Болязуби.
Через якийсь час я хотів залишити цю роботу. Але заввідділом Галімський Г.М. мені дав таку пораду: «Якщо в селі не буде сільської Ради, колгоспу, все укрупнять, а школа, клуб і бібліотека будуть завжди». Так і трапилося. В 1960 році об’єднали колгосп, перевели в Колодно сільську Раду, а бібліотека залишилася на місці. Саме тоді заввідділом дав мені хорошу рекомендацію і направлення в культосвітнє училище в м. Теребовля, яке я успішно закінчив. І став незмінним бібліотекарем сільської бібліотеки села Болязуби. Цій почесній роботі віддав 40 років, звідти і пішов на пенсію. І не шкодую.
Пам’ятаю в повоєнні 50-ті роки робота в бібліотеці була поважною, бо бібліотекар ніс у маси культуру, знання.
Організовувалися книжкові виставки на фермах: «На допомогу молодій доярці'. «Що читати бригадиру?»,«Тобі, молодий агрономе». А пізніше сільська бібліотека почала тісно співпрацювати зі школою. Ми влаштовували пересувні виставки книг на тракторній бригаді, на фермі, в школі. Спільно складали тематичні та індивідуальні списки рекомендованої літератури для читачів, щоб більше зацікавити жителів села.
Співпраця зі школою призвела до того, що своє особисте життя я назавжди поєднав із завідуючою, тому що вона, Логвиненко Марія Денисівна, стала моєю дружиною, з якою прожили і пропрацювали спільно 35 років. На жаль, у 1989 р. вона відійшла у вічність.
А ще запам’яталася подія, коли Україна стала Незалежною. В бібліотеку почали надходити книжки на релігійну тематику.
Пам’ятаю прийшла посилка, у якій були книги «Старий і Новий Заповіт», «Біблія», книги про Ісуса, який страждав за нас грішних.
Я організував виставки: «Божа наука – не людська наука», «Бог є любов».
Ці книги моментально взяли читати, бо на цей час вдома у людей таких книг майже не було.
Були і інші випадки у моєму житті. Правда, не завжди пристойні. Мав «друзів», які писали анонімки, що не сиджу на роботі. В цей час нас використовували, як активістів, на різних роботах по заготівлі сільськогосподарських продуктів, збирання податку, страхових зборів та інше. Але я свою роботу любив і не запускав. Тому, коли приїхали на перевірку з обкому партії, з обласної та районної бібліотек, я не переживав і роботу бібліотеки визнали хорошою.
А ще пам’ятаю, як одного разу приходжу в бібліотеку і бачу повний відкритий доступ до книжок,(А на той час уже фонд становив 5000 екземплярів), бо впала стіна. Приміщення було старе, стіни з глини. Тут вже мені допомогла Колодненська сільська Рада, головою якої був Мацьків Я.С., який особисто брав участь у підготовці іншого приміщення. А також секретар сільської Ради Думанець І.М.. Ці події відбувалися вже за часів Збаразького райвідділу культури, де керував Боднарук П.Є. Було виділено дві кімнати в медпункті, де знаходиться бібліотека по сьогоднішній день.
Щоб бути справжнім бібліотекарем, треба цю роботу любити, а щоб рекомендувати читачам літературу, її треба самому знати хоч би частково, а тому треба постійно вивчати свій бібліотечний фонд, підвищуючи власні знання.
І останнє. Щоб стати досконалим християнином, нам треба більше вивчати «Біблію». Це книга із книг. Вона в нашім житті незамінна. Божа наука - це не людська наука. Хоча зараз молоді люди, а то і старші на це не звертають увагу. А жаль.
7 января 2010
|
| Закрыть |
